Якщо причаїти подих на зламі ночі крихкої, почуєш, як осінь коней виводить до водопою. На тихий озерний берег вона крокує поволі, і поверхня застиглого люстра стає як смальта ламкою.
Іде, простягає коси по шитих половою стернах, чіпляє повіддя срібні за темний від ягід терен. Вона підтинає шати, рукава бере вузлами, і входить у чорну воду - тендітна, дзвінка і незламна.
Єднають ряди за нею очеретяні багнети,
Тягне на береги місяць свої серпанкові тенета, немає ні кіл ні плеску, зникає в глибинах чистих.
А коні зривають з терну останнє зелене листя.
Іде, простягає коси по шитих половою стернах, чіпляє повіддя срібні за темний від ягід терен. Вона підтинає шати, рукава бере вузлами, і входить у чорну воду - тендітна, дзвінка і незламна.
Єднають ряди за нею очеретяні багнети,
Тягне на береги місяць свої серпанкові тенета, немає ні кіл ні плеску, зникає в глибинах чистих.
А коні зривають з терну останнє зелене листя.
Гарно, дуже гарно)))
ОтветитьУдалить*танцует дикарский танец довольного поссума*
УдалитьСочно и зрело ( Стигло і смачно)!
ОтветитьУдалитьхрумть
Удалить